У реаліях сьогодення питання складання заповіту та спадкування є дуже актуальним як для військовослужбовців, так і для цивільних.

Заповіт може стати надійним інструментом та гарантією, що майно буде розподілено відповідно до бажань його власника.

Однак для багатьох це питання досі залишається складним і незрозумілим.

Спробуємо роз’яснити основні аспекти заповіту та спадкування за заповітом, а також допомогти зрозуміти, які юридичні нюанси варто враховувати та як це може захистити ваші інтереси та інтереси ваших близьких.

Кожна особа, яка досягла повної цивільної дієздатності, тобто 18 років, на випадок своєї смерті має право особисто розпорядитись своїм майном – скласти заповіт. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, юридичну особу (підприємство) або навіть державу, а також може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом.

Спадкоємцями за заповітом, як і за законом, можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, окрім прав, які нерозривно пов’язані з особою спадкодавця (особисті немайнові права; право на участь у товариствах, об’єднаннях громадян; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов’язки особи як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов’язані зі спадкодавцем).

Заповідач має право охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов’язки, які можуть йому належати у майбутньому, та скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, то до спадкоємців, яких він призначив, у разі прийняття ними спадщини, переходить та частина обов’язків заповідача, що є пропорційною до одержаних ними прав.

Заповідач може призначити іншого спадкоємця (підпризначення спадкоємця), на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини (смерті заповідача або оголошення його померлим), не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов у заповіті (заповіт з умовою).

Також у заповіті спадкодавець має право встановити безстроково або на певний строк сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, тобто заповідач може встановити в заповіті право користування земельною ділянкою, природними ресурсами або іншим нерухомим майном іншими особами (надання права проходу, проїзду через земельну ділянку, прокладання та експлуатацію газових чи електромереж, водогону, каналізації тощо). У такому випадку спадкоємець, який прийняв спадщину, не позбавлений права володіння, користування та розпорядження таким майном, однак зобов’язаний надавати визначеним у заповіті особам право користування визначеним у сервітуті спадковим майном. Окрім того, у разі подальшого переходу права власності на спадкове майно з встановленим сервітутом, сервітут залишається чинним і для нового власника.

Окрім того законодавством передбачено складання спільного заповіту, його може скласти подружжя щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. Однак за життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.

Цивільним кодексом України визначені обов’язкові вимоги до форми заповіту.

Так, заповіт складається у письмовій формі (власноруч або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, нотаріусом зі слів спадкодавця), із зазначенням місця та часу його складення, особисто підписується заповідачем, посвідчується нотаріусом або уповноваженою посадовою особою органу місцевого самоврядування (у разі відсутності у населеному пункті нотаріуса), або іншими посадовими чи службовими особами*.
_______________________________________
* Заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров’я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров’я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю.
Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна.
Заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції.
Заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також заповіт працівника, члена його сім’ї і члена сім’ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з’єднання, установи або закладу.
Заповіт особи, яка тримається в установі виконання покарань, може бути посвідчений начальником такої установи.
Заповіт особи, яка тримається у слідчому ізоляторі, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора.
Такі заповіти посвідчуються при свідках та підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
__________________________________________

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках, які зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому, а відомості про особу свідків заносяться до тексту заповіту.

Якщо заповідач у зв’язку з хворобою чи через фізичні вади не може власноруч підписати заповіт, він підписується уповноваженою ним особою в його присутності. Підпис іншої особи на тексті заповіту засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на посвідчення заповіту із зазначенням причин, з яких текст заповіту не може бути підписаний особисто заповідачем.

У разі недотримання вищевказаних вимог щодо форми та посвідчення заповіту такий заповіт є нікчемним та не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» цивільних прав та обов’язків для спадкоємців.

Спадкодавець також має право скласти секретний заповіт, який він подає нотаріусу в заклеєному конверті з власноручним підписом на ньому, та який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом, поміщається в інший конверт та опечатується.

Оголошення нотаріусом секретного заповіту відбувається після одержання інформації про відкриття спадщини шляхом призначення дня оголошення змісту заповіту та повідомлення про це членів сім’ї і родичів спадкодавця, місце проживання яких йому відоме, або розміщення оголошення в друкованих медіа про день оголошення заповіту. Відкриття конверта із заповітом та оголошення змісту заповіту нотаріусом відбувається у присутності заінтересованих осіб та двох свідків, після чого складається протокол із зазначенням всього змісту заповіту, який підписують нотаріус та свідки.

Однак існують підводні камені, про які більшість спадкодавців та спадкоємців не знають.

Навіть у разі наявності заповіту, особи, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, будуть спадкувати таку частку у спадковому майні, тому частка спадкоємця за заповітом у спадковому майні зменшиться на таку обов’язкову частку. До осіб, які мають право на обов’язкову частку відносяться: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця (визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності), непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки – незалежно від змісту заповіту вони спадкують половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

Заповідач не може у заповіті позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.
Також заповідачі у більшості випадків не знають, що у разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті самого заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність, тому діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.

У зв’язку з цим варто час від часу оновлювати заповіт, щоб фактичне спадкування відповідало дійсній воля заповідача.

Окрім того, спадкодавець може зробити у заповіті заповідальний відказ, тобто доручити одному чи кільком спадкоємцям виконати за рахунок спадкового майна певні дії на користь третьої особи.

Особами, на користь яких у заповіті вчиняється заповідальний відказ (відказоодержувачі) можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом.

Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.

Спадкодавець може покласти у заповіті обов’язок на спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, надати третій особі право користування ними. Спадкоємець, на якого покладено заповідальний відказ, зобов’язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно.

Таке право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим, або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника.

Однак право відказоодержувача користуватись житловим будинком, квартирою або іншим рухомим, або нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача та не є підставою для проживання у них членів його сім’ї, якщо у заповіті не зазначено інше.

Після смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини за заповітом, заповідальний відказ втрачає чинність.

Спадкодавець у своєму заповіті також може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання або до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.

Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини.

У такому разі право на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, виникає тільки після виконання визначеної у заповіті умови, а особа, яка призначена у заповіті, не має права вимагати визнання такої умови недійсною на тій підставі, що вона не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало.

Також варто зазначити, що частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах в порядку черговості спадкування.

Не варто забувати, що спадкодавець має право у будь-який час скасувати свій заповіт, скласти новий заповіт (такий заповіт скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить), внести до заповіту зміни.

В умовах війни заповіт набуває особливої важливості. Непередбачуваність подій та зростання ризиків роблять заповіт необхідним документом, що забезпечує розподіл майна відповідно до волі заповідача та зменшує клопоти рідним у разі втрати близької людини.