Згідно зі статистикою Міністерства юстиції України за 2023 рік українськими РАЦСами було зареєстровано 186 051 шлюб, що на майже 37 тисяч менше, ніж у 2022 році. Однак з такої кількості шлюбів у 2023 році подружжями було укладень лише 2 586 шлюбних договори.
Що ж таке шлюбний договір – це угода, яка дозволяє подружжю врегулювати майнові відносини, визначати права та обов’язки, порядок утримання одного із подружжя, сплати аліментів тощо у разі розлучення.
У багатьох країнах світу шлюбні договори вже стали стандартною практикою, що допомагає парі усвідомлено та практично вирішувати питання майнових прав. В Україні інститут шлюбного договору вперше був введений у 1992 році у ст. 27-1 Кодексу про шлюб і сім’ю, а з 2004 року укладення шлюбного договору регулюється цілою окремою Главою 10 Сімейного кодексу України.
Варто зазначити, що шлюбний договір може бути укладено як перед укладенням шлюбу, так і під час нього. Проте законодавством встановлені обмеження щодо предмету шлюбного договору. Зокрема, шлюбним договором не можуть бути врегульовані особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми; шлюбний договорі не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище; за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
Важливо мати на увазі всі ці обмеження та консультуватися з досвідченим адвокатом під час складання шлюбного договору, це допоможе укласти угоду, яка врахує усі моменти та мінімізує ризики непорозумінь у майбутньому.
Укладаючи шлюбний договір, сторони можуть відступити від рівності прав на володіння, користування і розпоряджання майном, визначених ст. 63 Сімейного кодексу України, а також від рівності часток у майні, передбаченої ст. 70 Сімейного кодексу України. Зокрема, може бути встановлено, що певне майно, яке належало одному з подружжя до шлюбу або буде одержано під час шлюбу в дар стане їхньою спільною сумісною власністю; може бути визначено на розсуд подружжя розмір часток у праві власності на майно, що буде нажито під час шлюбу; може бути передбачено умови поділу спільного майна в разі розірвання шлюбу, а також порядок погашення боргів кожного з подружжя за рахунок спільного чи роздільного майна; може бути встановлено режим користування щодо того чи іншого об’єкта, а саме, яким майном кожен з подружжя може розпоряджатися без згоди іншого, яким майном можуть розпоряджатися тільки разом (звичайно, це стосується не лише нерухомого чи рухомого майна, а і бізнес-активів та банківських рахунків). Шлюбний договір може також містити умову про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень про спільну сумісну власність та умову вважати це майно спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.
Тобто подружжя або особи, які бажають взяти шлюб, можуть включити до шлюбного договору будь-які умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.
Також у шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії та строки тривалості окремих прав та обов’язків; може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу; може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу; може бути передбачено використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб.
Шлюбний договір може встановлювати умови щодо надання утримання одному з подружжя, визначати умови, розмір та строки виплати аліментів. Такі положення шлюбного договору, у разі їх невиконання, є підставою для вчинення виконавчого напису нотаріуса, який, в свою чергу, є виконавчим документом.
Необхідно звернути увагу на те, що шлюбний договір повинен бути укладений в письмовій формі, підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню та набирає чинності в день укладення шлюбу або у день його нотаріального посвідчення (у разі укладення після реєстрації шлюбу).
Шлюбний договір може бути змінений подружжям шляхом укладення нотаріально посвідченої угоди про зміну шлюбного договору або за рішенням суду на вимогу одного з подружжя.
Основною гарантією забезпечення прав подружжя та виконання шлюбного договору є відсутність можливості внесення змін до договору в односторонньому порядку та неможливість односторонньої відмови від шлюбного договору.
Проте, шлюбний договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу одного з подружжя, зокрема у разі неможливості його виконання, а також сторони можуть відмовитись від договору шляхом подачі до нотаріуса заяви про відмову від нього. За таких обставин права та обов’язки, встановлені шлюбним договором, припиняються в день набрання рішенням суду законної сили або в день подання нотаріусу заяви про відмову.
Рішення про укладення шлюбного договору є особистою справою кожної пари, і неможливо гарантувати, що це вирішить всі можливі конфлікти в майбутньому. Однак світовий досвід показує, що шлюбні договори не вказують на недовіру, а скоріше створюють гарантії для майбутнього.
