Використання відпустки під час воєнного стану
Відповідно до ст. 74 Кодексу законів про працю України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) та заробітної плати.
Державні гарантії права на відпустки працівників, умови, тривалість та порядок надання їх працівникам встановлюються Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі – Закон№ 504/96-ВР). Проте, слід наголосити, що 24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-ІХ (далі — Закон № 2136) та 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX (далі — Закон № 2352), відповідно до яких під час дії воєнного стану працівникам можуть надаватись такі ж відпустки, як і в мирний час: щорічні (основні та додаткові); соціальні; відпустки без збереження заробітної плати, однак з певними обмеженнями, а також введено нову підставу для надання відпустки без збереження заробітної. То ж розберемось, на які види відпусток у період воєнного часу може розраховувати працівник.
У період дії воєнного стану зменшено строк щорічної основної оплачуваної відпустки, тепер вона складає не більше 24 календарних дні. Це не означає, що працівники, які мають право на щорічну основну відпустку більшої тривалості, втратять право на її частину, що перевищує 24 календарних дні.
Наприклад: Керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних/педагогічних частин/підрозділів інших установ та закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надають відпустку тривалістю до 56 календарних днів у порядку, визначеним законодавством. Якщо працівник звільняється під час воєнного стану, роботодавець зобов’язаний виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки з розрахунку повної її тривалості, якщо працівник до звільнення пропрацював не менше 10 місяців. Також після припинення або скасування воєнного стану працівник має право на використання решти частини щорічної основної відпустки, яка перевищує 24 календарних дні, та додаткової щорічної оплачуваної відпустки.
Черговість щорічної (основної) відпустки відповідно до ст. 10 Закону України № 504/96-ВР визначається графіком відпусток на підприємстві (установі, організації). Роботодавець має право надавати працівнику відпустку поза таким графіком, однак має право і відмовити у щорічній відпустці в строк, який не заплановано в графіку.
У разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».
Водночас, виключено право працівника, переведеного на роботу з одного підприємства на інше, на зарахування невикористаної частини відпустки за попереднім місцем роботи (ст. 81 КЗпП України). А грошову компенсацію за невикористану відпустку він має отримати лише за попереднім місцем роботи (ст. 83 КЗпП).
У той же час Законом № 2136 передбачено, що у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику, який залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури, у наданні будь-якого виду відпусток, окрім відпусток:
– у зв’язку з вагітністю та пологами;
– для догляду за дитиною до досягненні нею трирічного віку.
При цьому норми частини сьомої статті 79, частини п’ятої статті 80 КЗпП України та частини п’ятої статті 11, частини другої статті 12 ЗУ «Про відпустки» у період дії воєнного стану не застосовуються.
Окрім того, у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки» (ч. 2 ст. 12 ЗУ № 2136).
